Місяць в змозі забезпечити Землю енергією на тисячі років

Зразки місячної породи, яку доставили на Землю ще перші підкорювачі супутника нашої планети, містять у великих кількостях титан, платину та інші цінні елементи.  Про це повідомляв The Daily Mail. Також Місяць багатий речовиною, яка може принести величезну користь наший цивілізації і навіть зробити революцію в енергетичній сфері.  Йдеться про ізотоп гелій-3 (При термоядерному синтезі, коли в реакцію вступає 1 тонна гелію-3 з 0,67 тоннами дейтерію, вивільняється енергія, еквівалентна згорянню 15 млн тонн нафти), який потрапив на Місяць у величезних кількостях, будучи принесеним сонячним вітром. Про енергетичну кризу у найближчому майбутньому говорено та написано багато. Не з’ясовано до кінця тільки те, коли закінчаться поклади нафти та газу, - песимісти кажуть про 20 років, оптимісти називають 50. Перші мають більше правди – бо нових запасів вуглеводневих енергоносіїв майже не знаходять, а ось споживачів стає все більше. Нині на долю США доводиться біля 35% загального енергоспоживання планети, а за електричною енергією доля США дорівнює апетитам Китаю, Японії, Росії, Канади і Німеччини, разом взятих. В той же час у розвинених країнах річний приріст енергоспоживання досягає 10%. Вже зараз Китай (а невдовзі й Індія) можуть стати серйозними конкурентами Європі та США у купівлі російського газу та нафти. Атомна енергетика залишається надто дорогою, небезпечною, проблема накопичення радіоактивних відходів до сьогодні не вирішена, та й поклади урану не є нескінченними. Що ж до альтернативних джерел, то й на сьогодні енергія вітру, сонця, води, біомаса не витиснули традиційного палива – перш за все через небажання енергетичних гігантів розмінюватися на всіляку не надто прибуткову дрібноту.  Та відносно нещодавно для любителів грандіозних проектів, на яких можна добряче поживитись, з’явились більш цікаві джерела енергії. Наприклад, термоядерної енергії. Уперше ідея термоядерного реактору (ТОКАМАКа) була висловлена в СРСР ще в середині 1950-х років. Над інфраструктурою для термоядерної енергії вчені б’ються давно – відтоді, як Курчатов І.В. у 1956 році в Англії, під час візиту Хрущова М.С., розказав світу про цю ідею. Міжнародний проект термоядерного реактора ІТЕР, в якому бере участь Росія та ряд європейських країн, підійшов до стадії визначення майданчика для будівництва експериментальної установки. Найвірогідніше, він буде побудований у Франції. Але США, наймогутніший учасник проекту, вийшли з проекту ІТЕР, бо вважають, що побудують термоядерний реактор своїми силами швидше, ніж разом з перерахованими країнами. Над термоядерним проектом у США працюють декілька національних лабораторій і університетів. Запропонований вже й майданчик для будівництва експериментального реактора на базі Вісконсинського університету. Термін споруди реактора - 15-20 років.  Сьогодні багато світових вчених упевнені в тому, що саме термоядерна енергія здатна врятувати цивілізацію від енергетичного голоду. Термоядерні реакції - це невичерпне джерело енергії, по суті, друге Сонце. І це, кажуть вони, екологічно чисте (якщо не вважати емісійних нейтронів) джерело. Краще термоядерне паливо – ізотоп гелій-3. На Землі цього ізотопу практично немає, доводиться працювати з дейтерієм (₁Н²- важкою водою). Зате гелій можна черпати відрами... на Місяці. Робити це планують, звісно, американці – бо лише вони спромоглись злітати на супутник Землі (хоча в це багато хто й не вірить, навіть серед самих “американців” – пригадаймо хоча б давній фільм “Козеріг-1”). На початку 2004 року президент США здивував світ, оголосивши у своїй традиційній промові про плани освоєння Місяця i Марса в найближчому часі. Спільнота сприйняла ті амбітні плани по - різному. Хтось зрадів, що, нарешті, здійсниться мрія землян, i кілька людей потопчуться по Місяцю і Марсу (а мільярди людей хоч подивляться на це диво по телевізору). Самі ж американці, обурились – мовляв, що, на Землі нема куди гроші діти? Скептики, щоправда, засумнівалися в хороших намірах американської верхівки щось реальне робити в космосі i назвали заяву Буша звичайною брехнею політика. Дехто навіть заявляли, що програма НАСА iз марсоходом, який якраз тоді котив по Марсу, є мiстифiкацiєю - мовляв, кіно нам крутять i голови морочать. Тоді й пригадались давні спори про те, що й на Місяці американці не були, а в кіностудії побавились.  Але були й інші цікаві думки. Так, кілька російських вчених заявили, що місячна програма США реальна i має на меті зробити американців монополістами на світовому енергетичному ринку. Директор Інституту геохімії і аналітичної хімії Російської академії наук академік Ерік Галімов пояснював журналістам, що Штатами керують надто прагматичні люди, аби викидати мільярди доларів у космічну порожнечу, не отримуючи ані цента вигоди. Тому метою програми є добування гелію-3: одного завантаженого скрапленим гелієм “шаттла” вистачить на забезпечення енергоспоживання США на цілий рік, двох “шаттлiв” - на річне забезпечення всієї планети. Якщо американцям вдасться налагодити “човникові рейси” за цим ресурсом, США за 20 років зможуть прибрати до рук світовий енергетичний ринок і поставити на коліна планету, яка якраз до того моменту підійде до межі глобальної кризи, пов’язаної з виснаженням вуглеводневого палива. Відтак президент Буш не став пояснювати публіці, що план колонізації Місяця - не стільки космічний, скільки економічний та навіть геополітична програма. Символічно, що одним з ініціаторів проекту є астронавт, що літав на Місяць - Харрісон Шміт. Йому належить рекорд перебування на Місяці - 75 годин. Харрiсон Шміт був останньою людиною, що побувала на Місяці. Він привіз на Землю найбільший місячний вантаж – 111 кілограмів ґрунту. Цей політ у грудні 1972 року завершив місячну програму "Аполлон".  Згадаймо, що вище написано - 15-20 років необхідно, аби термоядернi реактори стали реальністю. Цей же термін назвав президент Буш, коли говорив про колонізацію Місяця і будівництва на ній промислових баз. Може, це – збіг? Навряд, якщо взяти до уваги, що незадовго до промови Джорджа-молодшого (наприкінці 2003 року) на Гавайях відбулася V Всесвітня місячна конференція. Присутні на ній відмітили особливу активність та оптимізм американських фахівців стосовно будівництва місячних баз і комерційного використання місячних ресурсів. I, мабуть, невипадково на цій конференції американці всерйоз заговорили про правові аспекти освоєння Місяця...
Через кілька днів після виступу Буша своїми космічними мріями поділився з публікою президент України Леонід Кучма, який дуже любив хизуватись тим, що взагалі то він не політик, а ракетник. Ось і випала йому нагода розповісти співгромадянам, що невдовзі й українці колонізуватимуть Місяць i Марс. Тоді ж вітчизняним романтикам намалювались перспективи нашого процвітання – навчимось, мовляв, не гірше за американців літати за ізотопом гелій-3, закриємо завжди збиткові шахти, зупинимо атомні монстри, не залежатимемо від російського та туркменського газу. Та відразу ж прийшло чергове розчарування. Провідні українські вчені спростували рожеві мрії. Так, професор з Міжнародного чорнобильського центру Володимир Токаревський поставив під сумнів щодо доцільності літати за паливом аж на Місяць. На його думку, якби термоядерні реактори таки дійсно створили, то вони могли б працювати й на дейтерiї, який можна добувати з морської води. Ось води океанської, поки що вистачає. Біда тільки в тому, що термоядерних реакторів поки не має, але й уявлення про них досить проблематичні. Такої ж думки були й інші вчені. Професор Інституту теоретичної фізики НАН України Геннадій Зинов’єв зауважив, що під час найбільшого розголосу про сенсаційні енергетичні проекти фахівці фізики цього навіть не вважали вартим коментувати. А професор Інституту ядерних досліджень НАН України Олександр Левон підтвердив сумніви колег: “... джерела цих сенсаційних енергетичних проектів треба шукати не в космосі, а в штабах політиків, що йдуть на вибори. Небезпечно інше - такі начебто багатообіцяючі сенсації можуть бути використані всякими навколо науковими пройдисвiтами для «розгортання» своїх програм і вибивання грошей”. Невдовзі після того настала передвиборча кампанія, найбрудніша за всю новітню історію України, потім Помаранчева революція, потім постпомаранчева сіра буденність з її розчаруваннями та невдоволенням. Потім революція гідності та відкрита агресія сусідньої держави… Всім стало не до Місяця. Але ініціатори “гелієвої програми” зовсім не вгамувались. Більш того, виявилось, що нею цікавляться і в іншій “енергетичній імперії” – Росії.  Росія мала плани до 2015 року збудувати на Місяці постійну базу та почати там промислове добування гелію-3, запаси якого там сягають 500 мільйонів тонн. Цього вистачить на тисячі років, до того ж, гелій-3 майже не радіоактивний, і немає проблем з його утилізацією. Російський уряд, який нині отримує надприбутки від продажу нафти та газу, виділив 10 мільярдів доларів на освоєння космосу. Дивлячись по телевізору на російські реалії (які мало чим відрізняються від наших – ті ж зношені та діряві труби, холодні будинки та цілі міста, роздовбані дороги тощо), та міжнародні санкції у зв’язку з агресією проти України важко віриться у російську базу на Місяці у найближчі десятки років. Хоча, з іншого боку – згадаймо “План ГоЕлРО” чи післявоєнну розбудову СРСР. Тоталітарний режим вміє «построїти» громадян на виконання найбільш грандіозних планів та здійснювати і агресію проти сусідніх держав коли йому це потрібно. Стати світовим лідером в постачанні енергоресурсів – давня мрія кремлівських мрійників, і поступитись головному конкуренту – США – вони не погодяться. Хай зачекають “комуналка” із “соціалкою”: Місяць, хоч і далекий, та має бути ближче. Бо як не американці, так китайці можуть захопити. І прощавай тоді, “енергетична імперія”! А нам що до того? Ну, хоча б те, що Україна у минулому році зайняла третє місце в світі по кількості запущених ракетоносіїв власного виробництва. Перше місце взяла Росія – 25 запусків, 2-е – США (12), третє – ми, а також Франція і Китай (по 5 кожна), 4-те – Японія (2), 5-те – Індія (1). Та чомусь не лунає на наших теренах заклик “наздогнати та перегнати Америку, Росію та Китай” і першими застовпити Місяць. Воно, з огляду на реальність, і правильно – “де там нашому теляті вовка з’їсти”. Та є одне “але”. Відомо – чим більшого людина прагне, тим більшого досягає. Те ж стосується і націй. Якщо у нації немає великої, навіть грандіозної мети, вона не досягне й малих успіхів. Китайці почали мріяти про космос, коли їх містами ще майже не їздили автомобілі, на сільських подвір’ях виплавляли чавун, а мрією пересічного громадянина був власний велосипед та швейна машинка. Минуло три десятки років, і світ дізнався, що, окрім космонавтів та астронавтів, є ще й інші - навти.  Щоправда, наш колишній Гарант-ракетник подекуди міг щось ляпнути про покорення космосу – та з вуст людини, яку після низки скандалів припинили пускати в порядне товариство, це звучало смішно. А ось з вуст наступних президентів про космос не чули. Чимало слів критики першому із наступних було щодо його “хуторянства” та “мислення масштабами Хорунжівки”, наступному - багато слів критики про шалене особисте збагачення та золоті батони і унітази. Можна було б цьому не вірити, та підтвердженням цим закидам, на мій погляд, були нещодавні роздуми Віктора Ющенка про енергозбереження. Розмірковуючи про цей стратегічний напрямок, Віктор Андрійович згадав, що в дитинстві він з батьком утеплювали хату соломою та картопляним бадиллям. З такими рівнем мислення нам за гелієм літати не доведеться. Сучасні події в Україні є підтвердженням того до якої межі «бидляцтва» дійшов його наступник із своїм особистим збагаченням та збагаченням його злочинного оточення…  Переконаний в України є потенційна можливість в майбутньому також реалізувати програму дослідження Місяця - «настільки він багатий» гелієм-3.
Нині Китай шукає спосіб видобутку настільки рідкісного ізотопу гелію, обсяги якого на Місяці, за твердженнями деяких учених, можуть задовольнити світовий попит на енергію в далекому майбутньому. Професор Оуян Циюань, глава програми з дослідження Місяця, недавно заявив, що наш супутник «настільки багатий» гелієм-3, що його запаси можуть «вирішити енергетичні потреби людства приблизно на 10 тисяч років вперед».  Цей ізотоп зустрічається вкрай рідко на Землі тому, що наша атмосфера і магнітне поле планети не пропускають його з космосу. Його можна витягти шляхом нагрівання місячного пилу до температури близько 600° C, після чого доставляти на Землю.  За попередніми оцінками, потенційна економічна цінність цього газу становить 3 млрд. доларів за тонну, що робить його видобуток економічно вигідною.

Володимир Циганенко

Цитування та використання будь-яких матеріалів порталу Etar на інших сайтах дозволяється лише з гіперпосиланням: www.etar.com.ua

в начало