Наш земляк - знакова постать свого часу
В останні роки стараннями окремих дослідників і подвижників (створюються технічні музеї) почалося повернення незаслужено замовчуваних видатних інженерів, які внесли вагомий внесок в розбудову Києва взагалі, стояли у витоків початку будівництва електричних станцій та тягових підстанцій для залізничного і трамвайного транспорту м. Києва зокрема. А прикладів байдужого ставлення місцевих органів влади до своєї науково – технічної спадщини, на жаль, можна навести багато. Хоча деякі зрушення в останні роки все ж таки відбулися.
В травні 2003 р. в парку Хрещатий в колишній водонапірній вежі та в підземному резервуарі, які існують з кінця XIX ст., за підтримки Київської міської держадміністрації, Київського водоканалу в тісній співпраці з Данським міністерством екології та за допомогою деяких приватних спонсорів, було відкрито Водно–інформаційний центр, який користується великою популярністю як у місцевих жителів, так і у гостей нашого міста.
Про людину, видатного вченого, адміністратора, виробничника, керуючого Київською каналізацією (1896 – 1899 рр.), талановитого інженера шляхів сполучення, члена Правління Акціонерного товариства «Київська міська залізниця», Абрагамсона Артура Адольфовича, якому в 2011 році виповнилося 157 років з дня народження, і який вніс значний вклад у справу розвитку міського господарства м. Києва взагалі і у розвиток міського водного та енергетичного господарства зокрема, у Водно–інформаційному центрі місця не знайшлося. Мало про нього історичних та суто біографічних та інформаційних матеріалів в енергетичній галузі того періоду, коли він стояв у витоків її створення у м. Києві.
Абрагамсон А. А. народився 3 березня (за ст. ст.) 1854 р. в Одесі в родині службовців. Його батько, Адольф Бернардович, був доктором медицини. Мати, Бела Йосипівна, присвятила себе вихованню дітей. Абрагамсон А. А. активно залучився до громадського і наукового життя Києва, де він мешкав на вул. Олексіївській, 13 і де остаточно сформувався як талановитий, високоосвічений інженер, вчений, активний і неперевершений організатор.
Місцевим відділенням Російського технічного товариства його було обрано головою механіко-будівельного відділу. Спільно з відомим інженером Бородіним О. П., Демчинським М. О. та Волковим Д. К. він заснував у 1881 р. технічний журнал «Инженер», який почав видаватися друком з 1882 р. Після смерті головного редактора Бородіна О. П. у 1898 р. ці обов`язки до 1917 р. виконував Абрагамсон А. А.
За його проектом і під наглядом в 1902 –1903 рр. було споруджено, на місці тимчасової електростанції, яка на початковому етапі забезпечувала експлуатацію першого у Східній Європі електричного трамваю, будівлю Центральної електростанції Акціонерного товариства «Київська міська залізниця» за нинішньою адресою Набережне шосе, 2. За його проектами споруджувалися добротні будівлі тягових підстанцій для залізничного та трамвайного транспорту в м. Києві та в м. Єлизаветграді.
Деякі із цих добротних будівель тягових підстанцій збереглися в м. Києві. Всередині тягові підстанції будувалися з великими приямками - каналами нижче нульової відмітки будівлі для силових трансформаторів, великогабаритних масляних вимикачів, ртутних випрямних агрегатів РМНВ – 500х6. Це необхідно було для потреб експлуатації вищезазначеного електрообладнання та обслуговуючого персоналу.
З 1904 р. на території трамвайного парку на вул. Фрунзе існувала тягова підстанція, збудована за проектом і під наглядом Абрагамсона А. А. «Їй не було б зносу, - розповідає колишній працівник енергогосподарства Борис Воронько. - Зазвичай, по понеділкам у нас проходила політінформація, як і тоді в період подій Куренівської трагедії 13 березня 1961 р. Вранці ми всі займалися відкачкою води, яка почала поступати з урочища Бабиного яру і стала заливати всю територію Куренівки, а на тяговій підстанції, силовий трансформатор. Ми хотіли зберегти народне добро та забезпечити електроживленням трамвайні маршрути. Віктор Панченко, після вибуху газорозподільної підстанції, яка була зруйнована валом грязі, побачивши багатометровий вал грязі (висотою біля 7 м.), який швидко наближався, крикнув: Спасайся! З будівлі підстанції зміг вискочити тільки Іваненко Яша …».
Будівля тягової підстанції завалилася. Загинули всі шестеро осіб обслуговуючого персоналу підстанції. Чудом врятувалася лише Бузиновська (Сусліна) Рима Костянтинівна. Вона стояла в одному із каналів підстанції. Її розкопали через шість годин… ( Загальна кількість жертв Куренівської трагедії сягала біля 1500 осіб).
За проектами Абрагамсона А. А. і під його наглядом було споруджено декілька будинків, включно з будинком Міжнародного банку на розі Хрещатика та вул. Інститутської (на жаль, не зберігся).
Абрагамсон А. А. був головним інженером, завідувачем будівництвом трамвая у м. Єлізаветграді. Він був у складі будівельної комісії, яка в жовтні 1898 р. розглянула проект академіка архітектури І. Кітнера на будування Київського Політехнічного інституту. За особистою участю Абрагамсона А. А. 30 червня 1902 р. у м. Києві почала свою діяльність медична рятувальна станція.
Навчаючись в Цюріхському політехнікумі, студент Абрагамсон А. А. побачив в альпійській республіці канатні підйомники. Ідея ця здалася йому підходящою для київського рельєфу. Вирішено було зв`язати фунікулером трамвайні шляхи в районі Михайлівської та Поштової площі. Розроблені ним кліщові гальма для київського фунікулера на канатних дорогах використовуються в усьому світі. Ідея будівництва на схилах Дніпра механічного підйомника з канатною тягою виникала у київських інженерів неодноразово. Одним з перших її оприлюднив у 1883 році інженер Артур Абрагамсон. Наштовхнуло його на цю думку навчання у Швейцарії, де він бачив безліч канатних підйомників. Однак реалізація ідеї була відкладена аж до 1902 року, коли міська управа доручила під керівництвом Абрагамсона інженерові Миколі Пятницькому розробити механізм фунікулера, а архітекторові Олександру Баришнікову спроектувати павільйони станцій. При будівництві був використаний новий у ті часи матеріал — залізобетон, а все механічне обладнання й вагони було виготовлені у Швейцарії. Відкриття «Михайлівського підйому», як його тоді називали, відбулося 7 травня 1905 року. У перші дні публіка буквально брала приступом новий вид транспорту. Судячи з показань спеціальних лічильників, встановлених на вході у посадковий майданчик, тільки 8 травня 1905 року послугами підйому скористалися 22 тисячі людей. Довжина траси підйомника тоді становила 200 метрів. Кожний із двох вагонів вміщував по 65 людей і мав два відкриті майданчики й три закриті купе із сидіннями. Рейс тривав близько 3 хвилин.
А.А. Абрагамсон стояв також біля витоків вітрильного руху у Києві. У 1887 році було створено перший Київський річковий яхт-клуб. До засновників яхт- клубу приєдналося ще 30 осіб членів, включно з членами Імператорського російського технічного товариства. Серед них були інженери Абрагамсон А. А., Струве А., А. і О. Страус. У 1910 р. Абрагамсон А. А. виїхав до Москви. Помер він 1924 року.
Відомий громадський та політичний діяч Вітте С. Ю. у своїх спогадах назвав Абрагамсона А. А. «інженером у квадраті». А через його наполегливість до навчання та отримання освіти у трьох вузах значно точніше було б визначення «інженер у кубі».Цитування та використання будь-яких матеріалів порталу Etar на інших сайтах дозволяється лише з гіперпосиланням: www.etar.com.ua
в начало
